Планктон / Mr. Plankton / Mr. Peullangkeuton дата виходу серій

Нездорові стосунки, відсутність комунікації. Якби на постері була цитата: "Приклад того як робити не можна", - то це був би шедевр, але сумніваюсь, що меседж був саме таким.

Перша половина цитати на постері зазначає, що тут має бути романтична комедія, а інша її половина натякає на трагічний кінець. Історія має смішити та прив'язати до персонажів, щоб в кінці розчулити попри те, що вже був відомий фінал. Тут цього немає.

Щодо назви. Інколи назви фільмів чи серіалів не несуть навантаження, але інколи вони вкладають в себе суть всього сюжету. "Містер Планктон" або просто "Планктон", явно мав мати смислове навантаження. Але яке? Важко зрозуміти, яку ідею намагається донести драма. Назва серіалу вказує на те, що навіть найменші організми мають значення, але яким чином серіал намагається викласти цю думку, яку ми спостерігаємо лиш в однії сцені, де Хе Чжу уві сні говорить це своїй молодшій сестрі? Де ця наскрізна тема, яка мала слідувати на фоні пригод та комедії з якими тут не менші проблеми?

Між головними героями не відчувається особливої хімії, і навіть незрозуміло хочеться, щоб вони були разом чи ні, просто байдуже, незрозуміло, що їх пов'язує щоб вони були разом у будь-якому випадку.

Це не смішно і не цікаво, а іноді навіть дратує. Важко відчути якісь співчуття. Певні рішення персонажів не є необхідними. До прикладу, коли Хе Чжу залишає Че Мі перед домом матері та їде. В чому сенс? Той риве в машині, бо її кинув, а та риве, бо її не признала мати, хоча почала ревіти навіть не від того, а від того, що Хе Чжу її кинув саму, а потім в істериці почала кричати на ту жінку. Де тут співчуття? Якого ти її там кинув? А ти чому розкричалась в істериці до тієї жінки, що вона просто злякалась і втекла, бо не хотіла уваги родини і зрозуміло, що не знала, як ті відреагують, бо це все, як сніг на голову. Хе Чжу ж міг повідомити, що знайшов її мати, підготуватись, приїхати в двох з якимось подарунком спокійно поговорити або назначити зустріч, а потім вона б уже представила Че Мі своїй родині. А тут якісь качалі-каруселі не виправдані ні чим.

Потім ми бачимо, що Че Мі говорить новоспеченим друзям, що знайшлась мати, яка її залишила в дитбудинку новонародженим немовлям. І тут комедія, яка не комедія, вони такі: "Давай я зателефоную куди треба, - кожен називає свої варіанти, - ми її провчимо, яка це мати таке робить?" Це мало викликати у мене сміх? Є різні причини по яким вона її могла залишити, вона ж не викинула її у смітник. Чому вона не повернулась за нею? Це уже сценаристка мала думати, а не просто залишити отаке от завершення підсюжету.

Єдиним психологічним плюсом в цій історії був персонаж О Хин, але у фіналі по ньому видно, що душевна рана ще не зовсім загоїлась. Якби показали, що він почав вести блог подорожей не сам, а з якоюсь новою подругою було би краще.

"Планктон" не влучив у ціль по всім напрямкам. Він не зрозумілий, беземоційний, хоча багато людей, як у нас, так і закордоном пишуть, що вони і сміялись і плакали. Чесно мені він не дав ніяких емоцій. Що був цей серіал, що не було. Між персонажами немає жодної іскри, і чомусь він залишає нас дещо роздратованими своїми героями та їх мотиваціями. Головні персонажі не вміють спілкуватися, залишають одне одного, а потім плачуть, потім знову повертаються, бо це просто вимушена необхідність створювати драму, яка не працює так.

Дорама несе різні емоції, і на початку було прикольно, весело та цікаво, але коли дізнавишись про хворобу, ти знав і очікував на сумний кінець, в кінці я не заплакала, хоча розчулилась коли вони зустрілись з батьком. Чому не можна було поговорити з ним раніше? Дорама є реально не до кінця зрозумілою, багато чого не розкрили і не розложили по поличкам, що мені як глядачу було незрозумілим. А так вайб чудовий, сюжет ну таке собі, гра акторів крута, мені подобається що не було якоїсь наївності як в багатьох дорамах, хоч головні герої вели себе не дуже, по зрозумілим причинам(бо їх ніхто не на вчив як нормально). Але вони щирі, емоційні та живуть одним днем. Можливо в чомусь нам треба в них повчитись. І іноді нам варто жити без цілей, а просто жити і робити що хочеться, без турбот.

Сильна психологічна драматична дорама. Так, герої дещо гіпертрофовані, як часто у корейському кіно, але актори грають блискуче у рамках своїх дивних, неідеальних персонажів. У То Хван, який грає головного героя - шибайголову, відчайдуха і на початках доволі нарцисичного хлопця, який, за класикою, є глибоко травмованим з дитинства, мене відверто вразив своєю неймовірною грою!
Найголовніше питання, яке підіймає цей серіал, як на мене, - це питання щирості й відповідальності батьків перед своїми дітьми. Навіть якщо діти не кровні, навіть якщо трапляються несподівані удари долі, діти - це не іграшки, яких можна залишити, якщо ти втомився чи розгубився. Обидва головні герої постраждали від своїх батьків і помилок дорослих людей. Через це їхні стосунки такі шарпані, їх ніхто не навчив, як любити. Головний герой Хе Джо є взірцем тривожно-уникаючого типу прив'язаності. А його дівчина Дже Мі через гірке дитинство в дитбудинку дещо істерична і явно схильна до співзалежності в стосунках. Ось така солодка парочка травмованих людей. Мені дорама цим якраз дуже сподобалась, тут добре показано наслідки для психіки людей їхніх травм у дитинстві.
Протилежний тип нездорових стосунків у сім'ї - надмірна опіка матері над дитиною, чого зазнав О Хин - єдиний син і нащадок древнього роду, який став нареченим Дже Мі. О Хин уже дорослий чоловік, а все відчуває себе песиком на прив'язі своєї матері і тільки кохання до жінки допомагає йому вирватись із цих міцних сімейних ланцюгів.
Оскільки корейці часто в своїх фільмах і серіалах підіймають теми нездорових стосунків, мабуть, для їхнього суспільства це доволі типово. Нас дивує, як можна не шукати дитину, яка пішла з дому, не шукати через дурну гордість чи образу, чому не можна сісти і поговорити щиро з коханою людиною, але, мабуть, такий менталітет корейців, які для того, щоб виговоритись, мусять добряче напиватись.
Мене дорама вразила і зачепила. Оцінка 9 з 10.

оцінка завищена.
краще зробили б міні серіал з 6,5 до 10 серії - де і є основний сюжет.
(не варто поєднувати комедію і мелодраму - тоді виходить от таке недо ...)
головний герой як би не старався всеодно початок не витягує.
чому розійшлися герої перший раз в спогадах не описали - сценарист і режисер не витягують.